Колись у давнину росли в одному лісі два дерева. Коли краплі дощу падали на листя, або вода омивала коріння першому дереву, воно вбирало в себе зовсім небагато і говорило: - Якщо я візьму більше, що залишиться іншим?
Друге дерево забирало всю воду, яку природа давала йому. Коли сонце дарувало світло і тепло другому дереву, воно насолоджувалися, купаючись в золотистих променях, а перше забирала собі лише малу частину. Пройшли роки. Гілки і листя першого дерева були настільки малі, що не могли увібрати навіть краплю дощу, сонячні промені не могли пробитися до мізерних плодыв, гублячись у кронах інших дерев. - Я все життя віддавало іншим, а тепер натомість не отримую нічого, - тихо повторювало воно знову і знову.
Поруч росло друге дерево, розкішні гілки якого були рясно прикрашені великими плодами. - Спасибі тобі, Всевишній, за те, що ти дав мені в цьому житті все. Тепер через роки, я хочу віддати в сотні разів більше. Під своїми гілками я укрию тисячі подорожніх від палючого сонця або від дощу. Мої плоди будуть радувати багато поколінь людей своїм смаком. Спасибі, що ти дав мені цю можливість дарувати, - так говорило друге дерево.
Поруч росло друге дерево, розкішні гілки якого були рясно прикрашені великими плодами. - Спасибі тобі, Всевишній, за те, що ти дав мені в цьому житті все. Тепер через роки, я хочу віддати в сотні разів більше. Під своїми гілками я укрию тисячі подорожніх від палючого сонця або від дощу. Мої плоди будуть радувати багато поколінь людей своїм смаком. Спасибі, що ти дав мені цю можливість дарувати, - так говорило друге дерево.
Немає коментарів:
Дописати коментар