Вишиті
рушники здавна були поширені на Україні як неодмінний атрибут народного побуту,
весільної і святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла.
Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників, які, крім
декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому
декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би
концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.
Рушник
супроводжував селянина протягом усього життя і в радості і в горі. Він завжди
був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час
будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.
На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь.
Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один з
найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече,
якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками
зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя. У вишивці знайшли відображення орнаменти, пов'язані з
образами добра, краси, захисту від усього злого. Орнаменти рушників — це
своєрідна народна пам'ять про сили землі та сонця. Функціональне призначення рушника полягає у його безпосередньому
використанні у побуті людини. Так, для витирання обличчя і рук використовували у
побуті рушник, що носив назву «утиральник», для посуду і стола – «стирок».
Утиральник (утирало,
утирач) – це рушник для утирання обличчя та рук. В основі його назви слово-дія
– «утирати, витирати».
Утиральник призначався для витирання рук і обличчя при
вмиванні вранці і ввечері. Такі рушники були присутні обов'язково в кожному
будинку. Вишивалися утиральники за своїми, особливими правилами, і
користуватися ними також треба було за певними правилами: вранці утирались
нижнім (лівим) кінцем рушника, вечором – верхнім (правим). Основним візерунком
у вишивці утиральника були солярні символи — свастика, пізніше — ромби. Нижній
край вишивався від широкої до вузької смуги, верхній — навпаки. Таким чином,
візерунок символізував схід і захід сонця. Вважалося, що умивання з
використанням рушника-утиральника вранці захищає і надає сили для денної праці,
увечері — знімає втому. Існує також приказка «утерлись і далі живемо», що
зберігає в собі відгомони цієї обрядової семантики.
Такий рушник був ще й символом гостинності і
доброзичливості. Перед тим, як просити гостя до столу, господиня вішала йому на
плече чистий "утирач" й лила на руки воду з кухлика .
Стирок (стирач) –
невідбілений рушник, що слугував для витирання столу і посуду. В основі його назви
слово-дія – «стерти, стирати».
«Утиральник» та «стирок» подекуди оздоблювали вузькою
смугою орнаменту по краях виробу, від обрядових такі рушники відрізнялись
формою та розмірами.
Представниками декоративно-інтер’єрної групи є такі
рушники: портретний, картинний, кілковий, настінний, що виконували в основному
декоративну функцію.
Портретним називали рушник, яким прикрашали
портрети, фотокартки, картинним
рушником оздоблювали картини.
Кілковий рушник ("Рушник на кілочку —
хата у віночку") – декоративний рушник, який вішали, розіп’ятим на кілок,
забитий над дзеркалом.
Настінний рушник – давній
український звичай. Не було, здається, в Україні жодної оселі, якої не
прикрашали б рушниками. Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична
принада повсякчас знаходила місце в помешканнях — хай то була одинока хатина
вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або
курна хата поміщика — всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без
рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен
символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо
точніше — обличчям оселі, відтак і господині. За тим, скільки і які були
рушники, створювалося враження про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно
й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і
працьовитість, ніж ті вимережані витвори. Вони завжди були на людях,
розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми пошановувачами.
Покутник (божник,
біжник) – рушник який вішали на покуття (покут, покуть) над образами, що
стояли, як правило, на божниці. Такі рушники рясно прикрашалися рослинним
орнаментом, по всім краям обшивались мереживом. Найчастіше зображенням
слугували побажання, які просили у Бога. Такі рушники – довгі (від 3 до 6
метрів) і достатньо вузькі (до 35 см) – ткалися ремізно-підніжковою та
килимовою техніками. Розміщення орнаменту на рушниках-“божниках” підпорядковане
конкретному художньому канону, який передбачає поперечний ритмічний уклад смуг
по всій площині виробу. Смуги, утворені з геометризованих елементів, укладалися
у ряди. Їх могло бути від трьох до дев’яти. Кожен з цих рядів утворений з
геометризованих квітів, іноді зі складних геометричних елементів, першооснову
яких важко розпізнати. Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де
збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, вони
виконували роль тих-таки святих образів. Із запровадженням християнства вони не
зникли, а почали співіснувати разом із іконами, слугуючи для них прикрасою.
Росяночки – рушник
для дівчаток, вишивали на них цвіт яблуні та вишні, нижче ромашки й незабудки,
а між ними дрібненькі листочки барвінку і вишеньки.
Грайлики – рушник
для хлопчиків. Вишиті по середині чорнобривці, з боку волошки та синій
барвінок, а між ними листячко дуба, листя любистку й вусики хмелю схожі на
виноградні.
Гайтка – рушник для
примотування і носіння на собі дитини. Він застосовувався у випадках, коли треба
було працювати на полі, або сходити в гості, в інших справах. Ця мудра,
актуальна річ існує і на сьогодні. Вона дійшла до наших часів майже незмінною,
її сучасна назва – «слінг» або «слінг-шарф».
Родимчик – рушник з
найтоншого лляного білого полотна, у який замотували немовля при народженні. В основі
його назви слово-дія – «родити, народжувати».
Крижмо – рушник, який
використовується у обряді хрестин. Назва походить від старослов’янської мови
(«криж» – «хрест»). На ньому вишивались побажання здоров’я, щастя, багатства
(колосся, виноград, жолуді, птиці).
На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без
жодного чорного стібка, несли дитину до хрещення. Хрещена мати готувала його
заздалегідь, а загортаючи в нього немовля, примовляла «красну дорогу»
новонародженому, щоб життєвий шлях був такий же світлий і добрий, як той
рушник. Цього рушника не можна було нікому передаровувати. Вважалося, що через
«те» зломиться дорога життя. 
Немає коментарів:
Дописати коментар