ПРО ВЕЛИКДЕНЬ ДЛЯ ДОШКІЛЬНИКІВ!
Великдень - одне з найбільших й
найшанованіших після Різдва християнських свят. Воно приурочене воскресінню
Христа. У давнину Великдень вважався святом бога Сонця Ярила. Звичай пекти
паски та фарбувати яйця виник також дуже давно.
ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ "ВЕЛИКДЕНЬ"
Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва
"Великдень" ("Великий День") з'явилася аж наприкінці
першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда
говорить, що "Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос
народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба
сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці,
то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа - дні поменшали. Тепер
тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів..."
Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому,
ще за часів дохристиянства, і було пов'язане з язичницькими культами. Ось як її
переповідають...
Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан
і Яр. І Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки
так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:
—
Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце
поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на
здоров'я.
Тільки-но він отаке проказав, як з неба
опустилися золотий плуг і золоте ярмо.
І
гукнув старший брат Тур:
—
Се моє!
Хотів схопити плуга — аж він полум'ям
зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.
—
Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.
—
Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.
Він
підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг
їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім — другу, й десяту,
і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом.
Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і
соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те
великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр —
Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той
весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто
Великий День хлібороба.
ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ "ПАСХА"
Слово "Пасха" походить від назви
старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від
єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому
Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.
ВЕЛИКОДНІ ЗВИЧАЇ
Розговляються насамперед свяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок
та писанок), серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і соль.
В давніші часи, перед тим, як з'їсти свячене самому, господар йшов зі
свяченим насамперед поміж худобу, христосувався з нею, сповіщав "Христос
Воскрес!", а хтось із присутніх відповідав за худобу: "Воістину
Воскрес!". Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і
вимовляв: "Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не
візьметься свяченої паски". В іншій околиці Галичини було записано іншу
формулу: "Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що)
красні". Потім обходив із свяченим сад, пасіку, город, відповідно
примовляючи, і, нарешті всі входили до хати, де господар благословляв дітей що
ставали перед ним навколішки: "Аби вам розум так скоро розв'язувався, як
ці бесаги (торба) скоро розв'язуються". У кого була дівчина на видданні,
клали їй паску на голову: "Аби-сь у людей була така велична, як ця паска
пшенична!" Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу:
"Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте". Після розговин молодь
ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні ігри — Веснянки, чи Гагілки
в супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком
Вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день,
сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його
щаслива душа піде просто до неба, бо того дня "небо оговорено".
Після розговин починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив,
той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони
ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.
Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають
дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.
Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в
розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим
вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий
урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.
Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною
"на горбках". У могильні горбки закопють яйця та шкаралупу від
з'їджених яєць, кості зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо; виливають і чарку
горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте". Часом цокаються
крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають прохожим.
ЩО
МИ ЗНАЄМО ПРО ПИСАНКИ
Писанки й фарбовані яйця (крашанки) пов'язані з дійством освячення паски
під час найголовнішого свята — Великодня. Звідси і їхня назва — великодні яйця.
У
давнину яйця розписували писанкарки, рідше — писанкарі, які здебільшого були й
знахарями, а були серед них і справжні цілителі, їх ще називали земними богами.
У минулому писанки правили за своєрідні амулети, обереги від усякого лиха та
хвороб.
А узори, виведені на них, мали символічне
значення, були магічними. Цікаво, що майже весь рослинний орнамент на
українських писанках пов'язаний із рослинами, відомими своїми лікувальними
якостями. ...Дуже поширені писанки із зображенням весни. Символізують весну
різноманітні квіти, гілки дерев, гірські рослини, гірлянди, віночки, букети.
Ось що сказав про українську писанку Михайло Стельмах: «Народ живе
красою, уміє не лише створити, а й обезсмертити себе у прекрасному. Стільки
стрілося в писанці! Казка, пісня, бувальщина, материнська колискова й росяна
стежка дитинства, вінок першого кохання й дужість повноліття, мудрість старості
і присмак вічності у присмерку вечірнього неба. З радістю — смуток, з усмішкою
— надія. Добирайте, осмислюйте, повертайте скарби народові, котрий примножить
їх знову і знову".
Джерело:
"Українська Мала Енциклопедія",
проф. Євген Онацький
Немає коментарів:
Дописати коментар