17.09.16

Свято Маковея
Свячені трави та квіти клали у купіль дитині, щоб росла здоровою, відваром мастили скроні, щоб не боліла голова. Із свячених васильків робили кропильце, коли кропили свяченою водою молодих на весіллі або проводжали когось у далеку путь. Мак, квіти й зіллячко зберігали цілий рік за образами, щоб заварювати в разі потреби.

Свячене зілля кидали у колодязь, щоб посвятити в ньому воду. Її вважали корисною для вагітних, породіль, малих дітей і для всіх, хто заслабне.

М’яту, мелісу, чебрець, васильки використовували для ушляхетнення напоїв — узвару, а особливо варенухи; на м’ятній чи мелісовій воді замішували пряники.
Дівчата й жінки, які йшли святити зілля, мак і квіти, повинні були перед тим добре попоїсти, щоб наступного року дочекатися щедрого врожаю, і не лише на мак, а й на хліб і городину, на фрукти і ягоди.

Першим називають свято Маковея, тому що незабаром (19 серпня) настає справжній Спас, або Преображення Господнє. Спасом на воді звуть його через традицію в деяких районах України купатися вдосвіта у річці хворим на пропасницю — вода цього дня вважалася цілющою. Так само хворі могли скористатися водою з освяченого колодязя.

Мак споживали в Україні і як харчі, і як оберіг від злих сил. І хоча широко побутувала народна приказка: «Сім годів мак не родив і голоду не робив», їли його багато. Використовували мак на Святвечір, додаючи до куті, готували пісні вареники й пироги на Щедрий вечір, на Голодну кутю у переддень Водохреща, а також на всілякі урочистості, що припадали на піст. На Сорок святих (10 березня) варили сорок вареників з маком або пекли сорок «жайворонків» чи сорок «сорок» із тіста, посипаного маком. На Середохрестя (у середу посеред Великого посту) пекли з тіста, притрушеного маком, хрести, їх клали по кутках ниви на початку оранки, щоб увечері, розділивши з худобою, з’їсти. Коронкою свяченої маківки витискали хрестики на вершечку великодньої паски. На Першу Пречисту (Успіння Пресвятої Богородиці — 28 серпня), а також на Головосіки (Усікновення голови Івана Хрестителя — 11 вересня) варили вареники і пекли пироги з маком. Готували страви з маком (каші, картопляне пюре, пироги тощо) і в повсякденній кухні, особливо в пісні дні.

Мак в Україні використовувався і як олійна рослина. При цьому споживали не лише олію, а й макуху, що була смачним і поживним доповненням до пісної їжі. Її особливо полюбляли діти, вони бігали до олійниці, щоб випросити свіжої макухи.

На свято Маковея пекли обрядові коржики — шулики (шуляки, ламанці). Тісто готували пісне і прісне, часом навіть без соди, звідки й пішла приказка: «Із води та муки пече баба шулики». Ретельно вимішували, ділили на шматочки, ще раз вимішували і розкачували коржі завтовшки у 0,5 см. Потім робили ножем ромбовидні надрізи (щоб готовий корж добре ламався, звідси друга назва — ламанці) і пекли в печі на сковороді, змащеній олією. Перевертали, щоб корж рівномірно запікався з обох боків. У макітрі розтирали мак до появи молока, розводили його медовою ситою і цією солодкою підливою поливали дрібно поламані коржі. На Маковєя діти ходили від родича до родича, куштуючи шулики. Не гребували цими ласощами й дорослі.

Мак до цього дня споживали тогорічний, насіння нового врожаю можна було їсти лише після Маковєя та освячення. Найбільше цінувався у народі «сивий» мак. Страви й олія з нього були найсмачніші. Як харчовий продукт менше полюбляли мак-самосій, або «видюк» (у його маківці при достиганні утворювалися дірочки, через які висипалося й розсіювалося зерня, воно є настільки дрібним, що його дуже важко побачити навіть вдень). Проте, за народними віруваннями, він мав надзвичайну силу як засіб проти злих чар. Кожна господиня, знайшовши на своєму городі «видюк», обережно збирала його, щоб не розгубити вміст. Потім мак святили. Але й несвячений, він був корисний в уявленні народу проти відьом, які ночами "доїли" чужих корів, проти «неспокійних мерців» та іншої нечистої сили.

Вірили, що коли «видюк» освятити три, сім або дев’ять разів (а святити можна було й на Маковєя, й на Великдень), то його сила ставала непереможною. Обсипавши таким маком хлів, хату чи обійстя, не сумнівалися, що відьми, чорти, чаклуни тощо не досягнуть мети. Нечисть не могла переступити через розсипаний мак, і їй доводилося збирати численне дрібнюсіньке насіння. Поки вона поралася, наставав ранок, співав півень і все нечисте втрачало силу. На Поліссі при цьому примовляли: «Одо тобє робота на усю ноч». Маком оберігали худобу від зурочення на Юрія, на Івана Купала, під час різдвяних святок. На Поділлі говорили, сіючи у хліві свяченим маком: «Як видюк збереш, тоді в моєї худобки покорм забереш»; «Маку-видюку, ти все видиш, з сонцем-вітром компонуєш, не допусти сюди лихі сили».

На Поліссі свячений «видюк» використовували для викликання дощу. Якщо тривала посуха, сім удовиць зносили свій «видюк» до криниці, змішували його разом, засипали у воду і розмішували хлібною лопатою. За переказами, цей засіб був найперспективніший: через невеликий проміжок часу випадав добрий дощ.

Макові приписували властивість впливати на плодовитість худоби й людей. Тому його використовували у календарній обрядовості (як компонент куті, у дівочо-парубочих іграх на Андрія), а також у весільних обрядах при обсипанні молодих зерням, у весільному печиві.

У народній медицині мак використовували як снодійний засіб.

Мак був популярним об’єктом народної творчості. Існує чимало пісеньок, а особливо приказок про нього: «Тиждень постишся, а в неділю — з маком», «Добра, як юшка з маком», «Тринди-ринди коржі з маком», «Згадуй мак, та й їж так», «Мак чорний, та добрий, а редька біла, та гірка». Відомі й загадки про мак:

  Стоїть тичка

  На тичці капличка,

  Без вікон, без дверей,

  Повна хата людей.

Стоїть стебло коло села,

  А на стеблі - сімсот і два.