19.02.17

Свято Масляної здавна пов’язувалося із весняним пробудженням природи. Після прийняття християнства православна церква включила його до свого календаря. Таким чином, масляний тиждень стали святкувати за тиждень до Великого посту (припадає на лютий-березень).

Масляна, порівняно з іншими язичницькими святами, практично не зазнала християнських впливів і залишилася часом веселого дозвілля з елементами давніх ритуалів. В Україні комплекс звичаїв Масляної не отримав особливого розвитку. Втім, українці так само, як і інші слов’яни, каталися у цей день на конях, ходили в гості, влаштовували в складчину веселі застілля, готували вареники, млинці. Тиждень перед Масляною називали «всеїдним», оскільки протягом цього часу церковний статут дозволяв їсти скромні продукти. У народній свідомості Масляна сприймалась як найкращий у році час, який асоціювався із ситістю й веселощами, звідки народилося прислів’я: «Не завжди котові Масляна».

В окремих місцевостях Поділля Масляну зображала огрядна заміжня жінка, що її зі сміхом і жартами возили на санчатах селом сусідки. По всій Україні був розповсюджений звичай «колодки» або «колодій», відомий у кількох локальних варіантах. Найбільш архаїчним серед них, ймовірно, слід визнати той, де розігрувалося «народження» та «поховання» дерев’яної ляльки — «колодки». Досить переконливою видається позиція дослідників, які трактують цей варіант як трансформацію найдавнішого обряду виготовлення і знищення уособлення зими. Цікавий різновид «колодки» донедавна побутував на Поділлі, де був традиційною формою молодіжного спілкування й вибору шлюбного партнера.

На Масляну парубки пригощали дівчат пивом, солодощами — «купували колодку», «запивали колодку», а опісля наймали для дівчат музик до танців. На знак подяки кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку із ініціалами свого обранця, прикрашала її квітами. Разом з двома-чотирма писанками вона дарувала її парубку на Великдень — «повертала колодку». Такі ритуалізовані обдаровування виявляли взаємні симпатії молодих людей і нерідко завершувалися весіллям. Такі вишиті хусточки — «колодки» до сьогодні зберігаються в багатьох родинах як важлива сімейна реліквія.