Бібліотерапія

 

Лікування книгами застосовувалося ще з часів Середньовіччя, коли вважалося, що кожна книга сакральна, хоча окремі теорії про терапевтичне значення літератури з'являлися набагато раніше. Наприклад, над входом до бібліотеки фараона Рамзеса Другого висіла табличка "Аптека для душі". Проте популярними такі теорії стали лише XVIII столітті. Психотерапевти різних країн змагалися у вигадуванні звучного терміна цього методу: либропсихотерапия, бібліопсихологія, естетотерапія і навіть либропсихопедия. Сучасний термін «бібліотерапія» з'явився у 1916 році, а в середині XX століття став використовуватися повсюдно та увійшов до словників. У цей час подібної терапії почали навчати медичних фахівців.

У 2013-му році МОЗ Великобританії затвердило програму, за якою лікар може прописати пацієнтові... книгу. До рекомендованого списку входять 30 життєстверджуючих зразків психологічної літератури. Тепер терапевти "призначають" їх своїм пацієнтам. Для кожної конкретної психічної проблеми своя книга, яку легко можна знайти в британських бібліотеках.

Принципи бібліотерапевтичної діяльності:

• Диференційований підхід до читачів на основі їхнього вивчення. Суть його полягає у твердженні, що сила психотерапевтичного впливу книги зростає, якщо вона адресується не читачеві взагалі, а певній людині, що максимально відповідає специфіці її кризової чи дискомфортної ситуації, узгоджується з її потребами, інтересами, запитами.

• Систематичність. Його суть у тому, що створення чіткої системи бібліотерапевтичної діяльності забезпечує успіх впливу психотерапевтичних ресурсів літератури.

• Плюралізм. Полягає в тому, що бібліотерапевт визнає природним право читача на свободу вибору з представлених йому психотерапевтичних ресурсів літератури тих, які, згідно з його особистими уявленнями, дозволяють подолати кризові ситуації.

• Діалогічність. Рушійною силою ефективного бібліотерапевтичного процесу є діалоги: - бібліотерапевта з бібліотерапевтом; бібліотерапевта із читачем; читача із собою; читача із автором книги; читачів між собою.

• Наочність. За допомогою зорового каналу сприймається максимальна кількість інформації, і вона найбільш запам'ятовується.

      І вже з чим згодні всі без винятку - і теоретики, і практики - то це в тому, що бібліотерапія має свої особливі засоби впливу, адже вона спирається на потужний ціннісно-духовний потенціал світової художньої літератури. Також не викликає сумніву, що книги – потужні інструменти, якими можна впливати на мислення людей, на їх характер, формувати їхню поведінку, і, крім того, вони можуть допомогти у вирішенні проблем.

           Основні цілі бібліотерапії:

           - дати читачеві інформацію про проблеми;

           -допомогти проникнути в їх суть;

           -обговорити нові цінності та відносини;

           -Сформувати свідомість того, що й інші люди стикалися з подібними проблемами, показати, як вони ці проблеми вирішували.